"…Жизнь человека не зависит от изобилия его имения..."

Лук.12:15

1. Пісня навчальна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст,

2. нехай я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я я висловлю!

3. Що ми чули й пізнали, і що розповідали батьки наші нам,

4. того не сховаємо від їхніх синів, будемо розповідати про славу Господню аж до покоління останнього, і про силу Його та про чуда Його, які Він учинив!

5. Він поставив засвідчення в Якові, а Закона поклав ув ізраїлі, про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх,

6. щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям.

7. і положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегтимуть.

8. і не стануть вони, немов їхні батьки, поколінням непокірливим та бунтівничим, поколінням, що серця свого не поставило міцно, і що дух його Богу невірний.

9. Сини Єфрема, озброєні лучники, повернулися взад у день бою:

10. вони не берегли заповіту Божого, а ходити в Законі Його відреклися,

11. і забули вони Його чини та чуда Його, які їм показав.

12. Він чудо вчинив був для їхніх батьків ув єгипетськім краї, на полі Цоанськім:

13. Він море розсік, і їх перепровадив, а воду поставив, як вал;

14. і провадив їх хмарою вдень, а сяйвом огню цілу ніч;

15. на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безодні.

16. Він витягнув із скелі потоки, і води текли, немов ріки.

17. Та грішили вони проти Нього ще далі, і в пустині гнівили Всевишнього,

18. і Бога вони випробовували в своїм серці, для душ своїх їжі бажаючи.

19. і вони говорили насупроти Бога й казали: Чи Бог зможе в пустині трапезу зготовити?

20. Тож ударив у скелю і води линули, і полилися потоки! Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'ясива народові Своєму?

21. Тому то почув це Господь та й розгнівався, і огонь запалав проти Якова, і проти ізраїля теж знявся гнів,

22. бо не вірували вони в Бога, і на спасіння Його не надіялись.

23. А Він хмарам згори наказав, і відчинив двері неба,

24. і спустив, немов дощ, на них манну для їжі, і збіжжя небесне їм дав:

25. Хліб ангольський їла людина, Він послав їм поживи до ситости!

26. Крім цього, Він східнього вітра порушив на небі, і міццю Своєю привів полудневого вітра,

27. і дощем на них м'ясо пустив, немов порох, а птаство крилате, як морський пісок,

28. і спустив його серед табору його, коло наметів його.

29. і їли вони та й наситились дуже, Він їм їхнє бажання приніс!

30. Та ще не вдовольнили жадання свого, ще їхня їжа була в їхніх устах,

31. а гнів Божий піднявся на них, та й побив їхніх ситих, і вибранців ізраїлевих повалив...

32. Проте ще й далі грішили вони та не вірили в чуда Його,

33. і Він докінчив у марноті їхні дні, а їхні літа у страху.

34. Як Він їх побивав, то бажали Його, і верталися, й Бога шукали,

35. і пригадували, що Бог їхня скеля, і Бог Всевишній то їхній Викупитель.

36. і своїми устами влещували Його, а своїм язиком лжу сплітали Йому,

37. бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були вони вірні в Його заповіті...

38. Та він, Милосердний, гріх прощав і їх не губив, і часто відвертав Свій гнів, і не будив усю Свою лютість,

39. і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який переходить і не повертається!

40. Скільки вони прогнівляли Його на пустині, зневажали Його на степу!

41. і все знову та знов випробовували вони Бога, і зневажали Святого ізраїлевого,

42. вони не пам'ятали руки Його з дня, як Він вибавив їх із недолі,

43. як в Єгипті чинив Він знамена Свої, а на полі Цоанському чуда Свої,

44. і в кров обернув річки їхні та їхні потоки, щоб вони не пили...

45. Він послав був на них рої мух, і їх жерли вони, і жаб і вони їх губили.

46. А врожай їхній віддав був Він гусені, а їхню працю сарані.

47. Виноград їхній Він градом побив, а приморозком їхні шовковиці.

48. і Він градові віддав їхній скот, а блискавкам череди їхні.

49. Він послав був на них Свій гнів запальний, і лютість, й обурення, й утиск, наслання злих анголів.

50. Він дорогу зрівняв був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав моровиці.

51. і побив Він усіх перворідних в Єгипті, первістків сили в наметах Хамових.

52. і повів Він, немов ту отару, народ Свій, і їх попровадив, як стадо, в пустині.

53. і провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накрило було ворогів їхніх.

54. і Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що правиця Його набула.

55. і народи Він повиганяв перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка про спадок, і в їхніх наметах племена ізраїлеві оселив.

56. Та й далі вони випробовували та гнівили Всевишнього Бога, і Його постанов не додержували,

57. і відступали та зраджували, немов їхні батьки відвернулись, як обманливий лук.

58. і жертівниками своїми гнівили Його, і дрочили Його своїми фіґурами.

59. Бог почув усе це і розгнівався, і сильно обридивсь ізраїлем,

60. і покинув оселю в Шіло, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61. і віддав до неволі Він силу Свою, а величність Свою в руку ворога...

62. і віддав для меча Свій народ, і розгнівався був на спадщину Свою:

63. його юнаків огонь пожирав, а дівчатам його не співали весільних пісень,

64. його священики від меча полягли, і не плакали вдови його.

65. Та небавом збудився Господь, немов зо сну, як той велет, що ніби вином був підкошений,

66. і вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!

67. Та Він погордив намет Йосипів, і племена Єфремового не обрав,

68. а вибрав Собі плем'я Юдине, гору Сіон, що її полюбив!

69. і святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтував.

70. і вибрав Давида, Свого раба, і від кошар його взяв,

71. від кітних овечок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та ізраїля, спадок Свій,

72. і він пас їх у щирості серця свого, і провадив їх мудрістю рук своїх!