"…Не мстите за себя, возлюбленные, но дайте место гневу [Божию]. Ибо написано: Мне отмщение, Я воздам, говорит Господь…"

Рим.12:19

1. І на другий бік моря вони прибули, до землі Гадаринської.

2. І як вийшов Він із човна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних печер, що мав духа нечистого.

3. Він мешкання мав у гробах, і ніхто й ланцюгами зв'язати не міг його,

4. бо часто кайданами та ланцюгами в'язали його, але він розривав ланцюги та кайдани торощив, і ніхто не міг угамувати його.

5. І він повсякчас перебував день і ніч у гробах та в горах, і кричав, і бився об каміння...

6. А коли він Ісуса побачив здалека, то прибіг, і вклонився Йому,

7. і закричав гучним голосом, кажучи: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!

8. Бо сказав Він йому: Вийди, душе нечистий, із людини!

9. І запитав Він його: Як тобі на ім'я? А той відповів: Леґіон мені ймення багато бо нас.

10. І він Його дуже просив, щоб їх не висилав із тієї землі.

11. Пасся ж там на горі гурт великий свиней.

12. І просилися демони, кажучи: Пошли нас у свиней, щоб у них ми ввійшли.

13. І дозволив Він їм. І повиходили духи нечисті, і в свиней увійшли. І гурт кинувся з кручі до моря, а було зо дві тисячі їх і вони потопилися в морі...

14. А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повиходили люди побачити, що сталось.

15. І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіона, убраний сидів, і при умі, і полякались вони...

16. Самовидці ж їм розповіли, що сталося з тим біснуватим, також про свиней.

17. І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього краю.

18. А як Він сів до човна, то біснуватий став просити Його, щоб залишитися з Ним.

19. Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!

20. І пішов він та в Десятимісті зачав проповідувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!

21. І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем.

22. І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,

23. і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!...

24. І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.

25. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,

26. що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,

27. як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його...

28. Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...

29. І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!

30. І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?

31. І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене?

32. А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.

33. І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...

34. А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!

35. Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?...

36. А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй!

37. І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.

38. І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили.

39. А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!

40. І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.

41. І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: Таліта, кумі що значить: Дівчатко, кажу тобі встань!

42. І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!...

43. А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.